>


ВІЗИТІВКА СЕЛА
    Населений пункт Вереміївка розташований на південному сході Чорнобаївського району. Відстань до районного центру - 50 км, обласного - 90 км.
    Загальна площа населеного пункту - 371 га.
    На даний час в селі Вереміївка проживає 1428 жителів, 1161 господарств: жилих дворів - 595, спадкових - 413, дач - 117, земельних ділянок - 36.
    За 2016 рік померло 31 житель села, а народилось 23 дитини. Побажаємо маленьким громадянам нашого села здоров'я, щастя та любові від рідних.
    Для порівняння: в 1905 році проживало 12 тис. осіб, в 1959 році – 3300 осіб, в 2006 році – 1735 осіб.
    На території села знаходяться Вереміївський навчально-виховний комплекс „Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів”, лікарська амбулаторія, лікарня, 2 аптеки, місцевий радіовузол, відділення зв’язку, будинок культури, сільська бібліотека, Свято-Варварівська церква. Вереміївська експлуатаційна дільниця Лівобережного міжрайонного управління водного господарства, сільськогосподарські підприємства: СТОВ «Вереміївка», ПСРП «Рибартіль», ПСРП «Зайцев», ТОВ «Рибколгосп», 5 фермерських господарств. Діють: приватне підприємство «Рець», 15 приватних підприємців, 9 торгових точок, будується Приватний історико-етнографічний музей «Козацькі землі України».
    В центрі села встановлено Обеліск Слави воїнам визволителям, пам’ятник Невідомому солдату, в місцевій школі - панно Силіна.
    Незалежність та ціліснісність України в зоні АТО боронили 17 наших односельчан, всі вони отримали земельні ділянки по 2 га для ведення особистого селянського господарства.
    На пахощах калинового цвіту, під шепіт Дніпрових хвиль на Вереміївській землі зросло чимало людей, які є найціннішим його скарбом , які дбають про своє село, про свою землю, віддаючи їй свою працю, уміння, досвід та старанність робочих рук.
   Не дивлячись на ті негаразди, які ще є на селі, хочеться вірити, що майбутнє буде часом радощів праці, належної її оцінки, піднесенням добробуту людей, їх освітнього і фахового рівня, культури. А поки що ми гордимося тим,що любимо своє село, свій край, свою рідну державу Україну.


ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
    Придніпровська долина з її гаями, левадами, лісами, річками та озерами привертала до себе увагу поселенців, які рятуючись від набігів і розору ворогів змушені були шукати зручні для захисту та прожиття місця. Зразу утворилися хутори, а з часом перетворилися в села, смуга яких простяглася по всьому Лівобережжі Дніпра. Серед них і Вереміївка з своєю давньою історією.
    Вереміївка – звичайне село, яких багато на нашій славній Україні, в то й же час відрізняється серед своїх сусідів і розмірами, і подіями, що в ньому відбувалися.
    Утворене в кінці 16 століття, свою назву одержало від князя Ієремії Вишневецького, а за народними переказами – від першого поселенця - Веремія.
    Відродження краю розпочалося з виникненням козацтва. Відомі козаки – ватажки повстанського руху проти польських поневолювачів, які діяли на території нашого краю,– Яків Острянин, Дмитро Гуня, Карпо Скидан та інші.
    В XIX ст. тут бували видатні художники Лев Жемчужников, Опанас Сластіон, письменники Олена Пчілка, Михайло Старицький та композитор Микола Лисенко, а також народні співці Остап Вересай, Михайло Кравченко, Федір Кушнерик та інші письменники, художники, кобзарі і лірники, прізвища яких, на жаль, залишилися невідомими.
    У І875, 1877, 1879 та 1880 роках Вереміївку відвідував відомий український художник-демократ, фольклорист і етнограф Порфирій Денисович Мартинович. Юнацькі роки провів на селі, часто слухаючи українські народні пісні, щедрівки, колядки, казки, легенди, оповідання. Згодом, перебуваючи у Вереміївці, Мартинович ще більше зацікавився поетичною творчістю народу і вирішив записати від селян все найцікавіше, що чував від співаків та оповідачів.
    Відомою стала Вереміївка і на початку ХХ ст. «Вереміївська буча», що розігралась у селі у ярмаркові дні 29-30 червня 1905 року, набула широкого розмаху. Вереміївські козаки і селяни виявили незадоволення торгівцями-євреями, які продавали неякісний товар і шахраювали, розгромили шинки і крамниці, набили і роззброїли станового урядника, погрожували золотоніському повітовому справнику, вимагали розділу землі, підвищення плати за роботу, вимагали від нього розписку, що багачі на жнивах даватимуть «зажонщикам» не 10-ий, а 3-ій сніп. Дісталося і місцевим багатіям. З Кременчука і Золотоноші прибули солдати та козаки і жорстоко розправились з бунтарями.
    Про історію нашого села краєзнавець Олексій Степанович Бондар написав книгу. Пропонуємо Вам першу частину Історії Вереміївки.
    Та й в часи національно-визвольних змагань 1917-1920 років с. Вереміївка дала Україні багатьох славних лицарів, зокрема: Антон Шарий-Богунський, Панас Келеберда, Іван Савченко-Нагірний.
    Про трагічну долю нашого співвітчизника, вчителя, а пізніше і вченого, борця за свободу і кращу долю свого рідного краю, Івана Ільковича Шарого розповідається у книзі "Герої КРУТ"
    На історичній основі подій тих років у нашій місцевості, зокрема використовуючи легенду про отамана Келеберду, Василь Шкляр написав роман «Залишенець. Чорний Ворон», за який отримав у 2010 році Шевченківску премію.
    З 1923 по 1928 роки існував Вереміївський район. Під час колективізації до 1934 року в селі було 12 колгоспів та 1 рибколгосп. У селі знаходився центр колгоспу ім.Ілліча, який об’єднував села: Вереміївку, Тимченки, Жовнино, Кліщинці.
    В 1937 році в с.Вереміївка була відкрита середня двоповерхова цегляна школа. У жовтні 1941 року, після окупації німецько – фашистськими військами села, у приміщенні школи діяв підпільний госпіталь під керівництвом Силіна Леоніда Андрійовича.
    Під час переселення була утворена експедиційна група наукових співробітників, яка на спеціально обладнаній машині відбула до Вереміївки. У складі цієї експедиційної бригади були фольклористи Г. С. Сухобрус, М. С. Родіна, А. І. Гумелюк та художник А. В. Німенко. На керівника цієї наукової експедиції директор інституту М. Т. Рильський призначив Лаврова Федора Івановича.
    Величезне село Вереміївка було розподілено на ряд, так званих, кутків, яких налічувалось тут дванадцять. Всі вони мали своєрідні давні назви: Столиця, Город, Тимченки, Погоріле, Заболото, Біла голова, Пасічне, Нечаївка, Баталей, Запіски, Миклашівка, Бражне. Учасники експедиції працювали на всіх цих кутках, записуючи на магнітофонні плівки чи просто в зошити найрізноманітніші пісні, частушки, легенди, казки тощо.
    В 1959 році у зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС територія розміщення старої Вереміївки підлягала затопленню, а тому село було перенесено на підвищену частину своїх земельних масивів , в селі говорять „на гору”.


ПІСНЯ ПРО ВЕРЕМІЇВКУ

В степах подніпров’я,
на долах широких,
садами квітчається наше село.
Струнких юнаків
і дівчат карооких
на долю щасливу плекає воно.

Хвилі Дніпрові,
левади казкові,
озера, луги і пісні солов’я.
А люди умілі,
а люди чудові,
цвіте Вереміївка рідна моя.
У праці і славі,
із піснею завше,
нам любо до щастя родиною йти.
Красуйся в садах,
Вереміївко наша,
колиско любові, снаги й доброти.

Не даром боролись
за долю щасливу.
Нам сонце свободи у жовтні зійшло.
На щедрі достатки
колосяться ниви,
дорогою щастя йде наше село.

Прослухати "Пісню про Вереміївку" у виконанні хору Вереміївського будинку культури
Художній керівник Канівець Григорій Іванович